Фермата (позначається дужкою з крапкою над нотою) вказує, що звук або паузу слід протримати довше за їхню номінальну тривалість — рівно стільки, скільки підказує музичне чуття виконавця чи диригента. Це один із небагатьох моментів, коли рівномірний плин метру навмисно порушується.
Фермата — потужний виразний засіб. На кульмінації вона дає звукові «зависнути», сповнюючи момент напругою чи спогляданням; наприкінці фрази — немов затримує подих перед новою думкою; на паузі — створює промовисту тишу. У хоралах Й.С. Баха фермати позначають кінці рядків тексту. Мистецтво витримати фермату «саме стільки, скільки треба» — тонка риса музичного смаку: занадто коротко — і момент змазано, занадто довго — і напруга спадає. Фермата — це влада виконавця над самим часом.
