Глісандо (італіанізований термін від франц. glisser — «ковзати») — прийом, який дає музиці аеродинамічність. На тромбоні чи терменвоксі глісандо природне, на фортепіано — це швидкий пробіг пальцем по білих або чорних клавішах, на арфі — ефектний жест усією долонею.
Легендарний приклад — вступ до «Рапсодії в стилі блюз» Джорджа Гершвіна: соло кларнета починається з глісандо, яке підіймається на дві з половиною октави і перетворюється на знамениту тему. Це один з найвпізнаваніших звуків американської музики XX століття.
Слід відрізняти справжнє глісандо (безперервне ковзання висоти, як на тромбоні чи скрипці) від портаменто та фортепіанного «глісандо», яке насправді є дуже швидкою послідовністю окремих щаблів. На арфі глісандо можливе завдяки педалям, що перебудовують усі струни на потрібний лад, тож один порух долоні народжує розкішний каскад. Цей прийом — улюблений засіб імпресіоністів для створення мерехтливих, «водяних» барв.
