Пасакалія — одна з найвеличніших старовинних музичних форм, що постала в добу бароко. В її основі — basso ostinato, тобто коротка тема в басовому голосі, яка незмінно повторюється від початку до кінця твору, а над нею розгортається низка дедалі складніших варіацій.
Ця «незламна» повторюваність баса створює відчуття невблаганного руху, зосередженості й монументальності, тому пасакалії часто мають поважний, а подеколи й трагічний характер. Вони зазвичай написані в тридольному розмірі й повільному темпі. Неперевершеним взірцем жанру є Пасакалія до мінор Йоганна Себастьяна Баха для органа. Пасакалія, споріднена з чаконою, і донині надихає композиторів як форма глибокої, зосередженої музичної думки.
