Скерцо (італ. scherzo — «жарт») — швидка п'єса у тридольному розмірі, для якої характерні енергійний, стрімкий рух, гострі акценти, несподівані контрасти й нерідко відтінок гумору чи іронії. У класичній структурі скерцо має тричастинну будову з тріо посередині.
Саме Людвіг ван Бетховен перетворив статечний придворний менует на бурхливе, динамічне скерцо, зробивши його третьою частиною своїх симфоній і сонат. У романтиків (Шопен, Брамс) скерцо розрослося до масштабної самостійної п'єси, часом драматичної й навіть похмурої. Скерцо — приклад того, як «жарт» у музиці може вмістити цілий спектр емоцій: від грайливості до бурі.
