Алеаторика протистоїть тотально впорядкованому серіалізму, вводячи в музику керований випадок. Радикальний полюс — Джон Кейдж, що складав партитури за допомогою «Книги змін» (I Ching) і написав концептуальний твір «4′33″» повної тиші, де музикою стають випадкові звуки залу.
Помірний, «контрольований» варіант розвинув Вітольд Лютославський: у межах точно виписаних епізодів музиканти грають свої партії несинхронізовано, створюючи мерехтливу звукову масу. Алеаторика подарувала XX століттю поняття відкритої форми — твору, що щоразу звучить інакше.
