Ейфоніум (з грец. — «красивоголосий») винайдений у 1843 році німецьким майстром Фердинандом Зоммером. Інструмент заповнив прогалину між валторною та тубою: має середньо-низький діапазон, але звук — не різкий як у труби, а круглий, м'який, «співучий».
Конструкція: широкий конусний канал (на відміну від циліндричного, як у труби), 3-4 вентилі, великий направлений вгору розтруб. Виконавець тримає інструмент вертикально. Партії ейфоніума зазвичай пишуть у басовому ключі (високі пасажі — у теноровому), а в британських брас-бендах — у скрипковому ключі як для транспонувального інструмента in B.
Ейфоніум — король brass band (духового оркестру британського типу): у таких оркестрах ему довіряють найвиразніші ліричні соло. У симфонічному оркестрі з'являється рідше, але важливі соло (написані для тенорової туби / тенорхорна й нині виконувані на ейфоніумі) є у «Марсі» з «Планет» Гольста та в першій частині Сьомої симфонії Малера. Легенди: Стівен Мід, Адам Фрі. В Україні ейфоніум звучить у військових та духових оркестрах, а також у виставах Національної опери.
