Лютня прийшла в Європу з арабського світу (арабське «аль-ʽуд» («дерево») → старопровансальське «laut», звідки нім. «Laute» і укр. «лютня») насамперед через мавританську Іспанію та Сицилію — у середньовіччі. За три століття вона стала символом європейської вишуканості: грали на лютні королі, поети, філософи.
Конструкція: опуклий корпус з тонких дерев'яних клепок, плоский дек із розетковим отвором, короткий гриф із багатьма ладами, 6-13 пар струн. Характерна зігнута назад голівка з кілками. Середньовічну лютню грали плектром; наприкінці XV ст. утвердилася гра пальцями правої руки, що дає ніжний, м'який звук.
Золоті майстри лютневого мистецтва: Френсіс Каттінг, Джон Доуленд (англійська школа, XVI-XVII ст.); Сильвіус Леопольд Вайсс (барокова лютня); Й.С. Бах написав кілька творів для лютні. У XX ст. лютня відродилась через рух аутентичної виконавчої практики — сьогодні її грають Пол О'Детт, Гопкінсон Сміт, а в Україні — ансамблі раннього музицювання Львова та Києва.
