Мандоліна — молодша сестра лютні, поширена в Італії з XVII століття. Пара струн на кожній ноті (замість однієї) дає щільний, співучий тембр. Гра медіатором із швидким тремоло (чергування ударів униз-угору) — фірмовий звук мандоліни.
У класичній музиці для мандоліни писали Моцарт («Дон Жуан» — серенада Дон Жуана), Бетховен, Вівальді (два концерти). У XX-XXI столітті мандоліна — душа американського блюграсу (Білл Монро, Кріс Тайл), кельтської фолк-музики, а також неапольських пісень («O sole mio»). В Україні мандолінні ансамблі працюють у філармоніях великих міст; етно-сцена інколи включає мандоліну як елемент міжкультурного діалогу.
