Віола да гамба (італ. «нога») — сімейство смичкових інструментів XV–XVIII століть, які, на відміну від скрипкової родини, тримають вертикально, спираючи на коліна або між ними. Гамба має зазвичай шість-сім струн і лади на грифі, а її звук — м'який, матовий, інтимний, з характерною «дихальною» атакою смичка.
У добу бароко віола да гамба була одним із найшляхетніших сольних і ансамблевих інструментів: для неї писали Марен Маре, Сент-Коломб, Йоганн Себастьян Бах (сонати для гамби й клавесина). У XVIII столітті її поступово витіснила гучніша й рухливіша віолончель. Проте з відродженням автентичного виконавства гамба повернулася на сцену, і її ніжний голос знову зачаровує слухачів старовинної музики.
