Рубато (з італ. — «вкрадений») — це душа романтичного виконавства. Шопен говорив: «Ліва рука — це капельмейстер, вона має тримати темп; а права може вільно співати».
Суть рубато — у балансі: час, «вкрадений» в одному місці (прискорення), має бути «повернутий» в іншому (уповільнення). Майстри рубато — Горовіц (народжений у Києві) та Ріхтер (родом із Житомира) — робили це настільки природно, що слухач відчував свободу, але не помічав порушення форми.
Термін є скороченням від tempo rubato — «вкрадений час». Розрізняють давніший тип рубато, коли мелодія вільно відхиляється від суворо витриманого супроводу, і пізніший, романтичний, коли гнучко «дихає» вся фактура водночас. Надуживання рубато перетворює виконання на манірне, а брак — на механічне; тому почуття міри тут вважають однією з найтонших ознак смаку музиканта.
