Септима — це інтервал «майже октави», якому бракує одного півтона до повного кола. Саме це «майже» створює величезне напруження.
Домінантсептакорд (акорд з малою септимою) — основа класичної каденції: він прагне перейти в тоніку, як натягнута тятива прагне випрямитись. У джазі саме септакорди (мажорні, мінорні, домінантові з альтераціями) — базова мова гармонії. Без септим джазу просто не існувало б.
Розрізняють велику септиму (на півтона менше за октаву, звучить гостро й вишукано), малу (характерну для домінантсептакорду) та зменшену. Уміння розв'язувати септими — рух дисонансу до найближчого стійкого звука — становить основу класичного голосоведіння. У романтиків і особливо в джазі септакорди перестали бути лише «напругою на шляху до тоніки» й набули самостійної колористичної цінності.
