Стакато (з італ. — «відривисто») — це ритмічний пульс у чистому вигляді. Нота звучить заледве половину своєї номінальної тривалості, а решта — пауза.
У фортепіанній музиці стакато вимагає точної роботи пальців, у струнних — швидкого зняття смичка, у духових — чіткої атаки язиком. Характерний приклад — «Скерцо» з музики до «Сну літньої ночі» Мендельсона, де стрімке стакато створює ілюзію пурхання ельфів.
Стакато позначають крапкою над або під нотою; ще коротший різновид — стакатисимо (клинчик), а проміжний, м'якший — портато, коли ноти й розділені, і водночас ніби зв'язані. Стакато — не просто «коротко», а особлива артикуляція, що надає музиці легкості, гри, іскри. Майстерне поєднання стакато й легато в одній фразі — одна з ознак розвиненої виконавської культури.
