Шоро (від португ. chorar — «плакати») — перший суто бразильський міський музичний жанр, що постав у Ріо-де-Жанейро наприкінці XIX століття. Попри «плаксиву» назву, більшість творів шоро — жваві, віртуозні та радісні.
Це переважно інструментальна музика, у якій солісти (найчастіше флейта, кларнет або мандолина) ведуть швидку, примхливу мелодію, а гітари й ударний інструмент пандейру творять пружний ритмічний супровід. Шоро вимагає від музикантів блискучої техніки й майстерності імпровізації, тому його нерідко порівнюють із джазом. Цей жанр вплинув на акомпанемент ранньої самби і зберігся як живе, шановане мистецтво, що об'єднує музикантів на неформальних зібраннях-«родас» по всій Бразилії.
