Київська композиторська школа — центральне явище української музичної культури. Її коріння — в Музично-драматичній школі, заснованій Миколою Лисенком 1904 року. Інша гілка — Київська консерваторія, відкрита 1913 року на базі музичного училища Російського музичного товариства; 1995 року вона отримала статус Національної музичної академії України.
Київська школа пройшла кілька поколінь: Лисенко → Стеценко, Леонтович → Лятошинський, Ревуцький → Сильвестров, Грабовський, Скорик, Станкович → сучасне покоління Олександра Щетинського і Євгена Орищенка. Школа вирізняється: 1) глибоким корінням у фольклорі (переосмислення народних ладів і мелосу); 2) потужною поліфонічною культурою; 3) експериментальним духом (від українського авангарду 1960-х до сучасної електроакустики).
