Тембр — це індивідуальне забарвлення звуку, його «характер». Саме завдяки тембру ми впізнаємо, який інструмент грає чи чий голос звучить, навіть якщо нота однакова за висотою й гучністю. Фізична основа тембру — набір обертонів (додаткових призвуків), що супроводжують основний тон.
Тембр описують образними словами: теплий, різкий, оксамитовий, дзвінкий, носовий, темний, світлий. Мистецтво поєднувати тембри — оркестрування — є однією з вершин композиторської майстерності (згадаймо чарівні темброві знахідки Равеля чи Дебюссі). У XX столітті тембр із «прикраси» перетворився на самостійний засіб формотворення (сонористика). Тембр — це те, що надає музиці чуттєвої, колористичної повноти й робить кожен інструмент і голос неповторним.
