Хроматична гама — це «повна палітра» музичних звуків у західній традиції. Кожен півтон — окрема фарба; у мажорі та мінорі використовується лише частина з них (7 з 12), але хроматика доступна завжди.
Хроматичні пасажі — фірмовий виразний засіб романтиків (Ліст, Шопен) і особливо Вагнера, чий «Трістан і Ізольда» насичений хроматизмами, що руйнують чітке відчуття тональності. У XX столітті Арнольд Шенберг перетворив хроматичну гаму на основу додекафонії — усі 12 звуків рівноправні, немає «головних» і «другорядних».
Хроматична гама складається з дванадцяти півтонів — усіх звуків у межах октави. У класичній музиці хроматизми найчастіше слугують прикрасою чи «підходом» до діатонічних щаблів, посилюючи виразність і напругу. Оскільки всі дванадцять звуків розташовані рівномірно, хроматична гама не має власного тонального центру, і саме ця «нейтральність» зробила її будівельним матеріалом атональної музики XX століття.
