Гама — це скелет, на якому тримається тональна музика. У західній традиції основні гами — мажорна (з кроком 1-1-0.5-1-1-1-0.5) та мінорна в трьох видах (натуральна, гармонічна, мелодична).
Музиканти-виконавці грають гами щодня: це і тренажер для пальців, і підготовка слуху до відчуття тональності. Поза класикою існують особливі гами: блюзова гама (з «блакитними» нотами), пентатоніка (5 звуків), цілотонова гама (яку широко використовував Дебюссі), східні лади з інтервалами, меншими за півтон — кожна зі своїм унікальним характером.
Гама — це звукоряд ладу, викладений поспіль у межах октави й далі. Ступені гами позначають римськими цифрами та мають назви: I — тоніка, IV — субдомінанта, V — домінанта, VII — увідний тон. Порядок тонів і півтонів визначає характер гами, а її «опорні» щаблі задають тяжіння. Опанування гам різних ладів і тональностей — фундамент і теорії музики, і щоденної технічної роботи виконавця.
