Терція — серце тональної музики. Саме вона визначає, чи твір буде «світлим» (мажор) чи «темним» (мінор). Вся західна класична та поп-музика тримається на цьому розрізненні.
Паралельні терції часто створюють ефект «дуету янголів» — подвоєні голоси звучать м'яко і солодко. Характерний приклад — італійські опери Белліні та Доніцетті, де примадонни співали разом терціями. У народній музиці терції — основа гуртового співу (українські пісні, хоровий багатоголосний спів Грузії).
Розрізняють велику терцію (два тони) і малу (тон із півтоном): перша утворює мажорний тризвук, друга — мінорний, тож саме терція «вирішує» настрій акорду. Терцієвий принцип побудови (нашарування терцій одна на одну) лежить в основі всієї класичної гармонії — від тризвуку до багатозвучних джазових акордів. У гуртовому співі паралельні терції створюють природне, «народне» двоголосся.
