Мажор — це «так!» у музиці. Його звучання асоціюється з перемогою, святом, відкритою посмішкою. Історично мажор пов'язаний з іонійським ладом, який описав Ґлареан 1547 року; остаточно утвердився в епоху бароко.
Більшість гімнів, маршів, весільних творів написані в мажорі. Найулюбленіші мажорні тональності: до мажор (чистий, прозорий), ре мажор (блискучий), соль мажор (пасторальний), мі-бемоль мажор (героїчний, як у Третьої симфонії Бетховена).
Мажорний лад визначається великою терцією між I та III щаблями — саме цей інтервал вухо чує як «світлий». Послідовність тонів і півтонів у натуральному мажорі незмінна (Т-Т-п-Т-Т-Т-п), тож будь-яку мажорну гаму можна побудувати від будь-якого звука. Хоча мажор традиційно пов'язують із радістю, великі композитори вміли надати йому й відтінку світлого суму чи величі — усе залежить від контексту та гармонії.
