Цілотоновий звукоряд ділить октаву на шість рівних цілих тонів. У ньому немає ані півтонів, ані чистих квінт, ані ввідних тонів — а отже, немає й звичних тяжінь до тоніки. Через це музика на цьому звукоряді звучить хитко, невагомо, наче зависаючи в повітрі.
Симетрія звукоряду означає, що будь-який його звук може бути «центром» — тоніки як опори не існує. Найяскравіше цілотоновість розкрив Клод Дебюссі («Вітрила», «Затонулий собор»), зробивши її звуковим символом імпресіонізму — марева, туману, мрії. Оскільки існує лише два різні цілотонові звукоряди, композитори XX століття цінували їх за колористичну, майже «магічну» барву, що миттєво виводить слухача поза межі буденної тональності.
